четвер, 27 березня 2014 р.


Морський чорний камінь гасить тишу
Я сьогодні з ним тут залишу
ще серпневе небо,
в яке дощові хмари
поки заходять в гості,
і ні жалю, ні злості, - літо було жарким,
каміння було теплим,
море було вічним, очі навпроти - щирими,
всі ці місця впертої сили 
знов розштовхали мій драйв,
і рок"н"ролл запалав серед купи байдужих,
збентежених, сірих та синіх.

 Бачиш колони мостів, де самотні втомлені 
ангели дивляться вниз,
 серед їх крил тріпотять прапори,
їх осінні жовтаві вітри гладять їх, заспокоююють,
ангели ж, обіймаючи власні ноги,
дивляться, дивляться, дивляться,
а тоді зітхають і закурюють,
роблять добрий ковток вина з тетрапака
й летять на телевежу, червоні іскри, яких ти бачила - 
палаючі серця ангелів, які, склавши крила,
 сплять на найвищих дахах, 
на найвищих щоглах мміста, 
яке починає жовкнути

2.09.2013 00.15


Стук-стук, стук-стук
в глибині - в унісон з серцем - потяг,
за вікном - вогні,
в цій ночі негустій яскраві, жовті
мітечок пилу безіменних сіл.

Завтра я буду під звичним небом,
які закривають коробки,
Але уже іншим, чуєш, маленька?

І якщо треба вийти, - вип"ю вина,
затягну із кишені сухого - 
і зірву до чортів стоп-кран,
зістрибну на блискучі колії,
піду по шпалам просмоленим
до палаючого горизонту,
помираюче знову сонце - мій брат,
хай котиться вниз, 
а за мною - ні криків, ні сліз, тільки спогад.
Я у темні й далекі гори
до світанку зірвусь і піду

31.08.2013

Я не забуду тебе, ніколи!
Хай в небі безкрайому плачуть зорі,
хай ракушняк осідає піском в душах,
завірюхи крутить сніг,
але я тебе не забуду, ні!
Середж літа чи серед зими, пам"ятатиму.

Не забуду твоїх очей 
з ніжністю в їхній оксамитовій глибині,
на яких танцює сонечко, 
як на шовковім м"ятому блискові -
посміхнися ще раз мені, - 
бо пронизливе чисте проміння
зі мною всі дні,
я його не забуду ніколи!

Будь спокійною, тепло та легко мені в твоїх снах,
але щастя шалено в очах коливається,
з тріпу в тріп плавно переливається,
вирує, лоскоче зеленою ефедрою
пллом укриті ноги,
9 діб - одні дороги, але я так само з тобою.

Височіють крани вантажних доків,
а ночі проскінуті вогким холодним сріблом,
дорога котиться серпантином,
ховається мій місяць в передосінньому небі,
нами так щедро задимленім, 
- та ось замахали крилами, враз знялися -
і шукай, наче вітру в самотнім степу,
де не видно слідів від колишніх стоянок,
де немає 1100 однакових заправок,
тільки гори та кедри на твій особистий квадрат кілометра,
на твій шалений колір плям не поставлю, чуєш?

Я сплету вінок з гірських квітів,
і нехай нагадає про тебе, мила,
на кривих міжгірських стежинах,
на прогрітім за день камінні,
 і на морі, синім-пресинім, 
де вирує останній шторм

31.08.2013 


В морі вітер гнав хвилі
дивився і мріяв, дивився і бачив,
як море ятрує напливами, 
котиться темно-зеленими мутними хвилями
з піною в сотнях її чубів,
скільки людей та днів залишаю свободі?
...Вітер у відповідь хвилю ще раз прикотить,
всі ці індійські тропо знаю вже навпомацки,
Кислий Фіолент із його неймовірним небом,
його Сибіром та щасливими вільними душами,
я повернуся!
Прилечу, дихну спрагло твоїм цілющим
 морським повітрям,погладжу спрацьований камінь,
подивися в очі Бога, - він тут близько,
тільки будь щирим, не криви душею,
тоді тобі в очі впаде це прозоре чи мутне море
хвиля за хвилею,
разом з розривами, піною,
разом із небом блакитним у попелястих пухких хмарах,
скільки не кинь оков в простори ці крайні - 
скрізь знайдеш синьо-зелене море, 
зеленими плямами в жовтих вапнятих горах
природа собі живе,
тож давай же вогню, 
давай салюти,
давай свій роздертий тврчістю голос,
давай літаки над захмареним Кримом,
давай горизонт чистий, нетлінний,
давай повітря, наповнене
сіллю й ефіром,
давай сонце жовтаве й променисто-тепле,
давай свою відвертість,
давай свою спрагу,
давай свою посмішку світові, буди їх!
А  тонкою й, звісно, червоною ниткою, брате,
скріпить все це Рок"н"ролл



Привіт, моя нескорена!
Як ти у цій темряві,
серед коробок та зелені
знайдемось тут-таки знов,
через кілька днів розчинимося
в київських вогнях,
я щиро за тобою сумував,
а зараз посміхаюся...
Ти бачиш, як веселка загортається
за хмарний горизонт?
Я все ще п"ю цей м"ятний сік її долонь,
та вітер там здіймає всі вітрила
а в вечірнє море, світле в глибині й блакитне,
сідало сонце і кидало промені свої,
сідало нижче й нижче,
зафарбувало неспокійні рифи піною в червоне - 
допоки ми живі, не падай, сонце!
Світи нам вічно, зігрівай, 
і серед вицвілого світу 
залиш одну хоч справжню, та живу надію
а віра в нас ніколи не помре!
26. 08.2013. 19.00


На Фіоленті - вільний вітер)
тримайся за свій капелюх, а то злетить;
ніч, скелі, сірий нічний вапняк
та срібне коло місяця-порадника,
який завжди після дванадцяти
все додає своїх порад,
і світить у блакитне море...
Я тішуся з його просторів,
і завтра вже полишу береги...
Він розкриває, друже,
в серце забери побільше
кам"яних скульптур, візьми ще ніч його додай,
на цю красу зроби акцент,
на горах, як багато Фіолент їх роздає!
Високі фараонські замки тут стояли зверху,
я з вами й з ними був відвертий,
та справжнім я потрібен лише їм

26.08.2013 18.53




Сонні хвилі, темний берег, шепіт хвиль...
Я би тут залишився.
піднімаюся в місто до темноти, 
пишу листи, клею марки
уночі було спрагло, і жарко,
Фіолентом розкидані банки
я у небо нічне запускаю охриплий голос
шелестить вниху моє море,
у його широченні простори хтось внизу 
роздавав своє біле вітрило,
плив назустріч вітру та мріям...
Щасти тобі, брате, в дорозі,
вертайся назад, як зможеш!
Всі ми тут, нас лишилось мало,
тож візьми в цю дорогу пам"ять,
залишаючи темний берег,
залишаючи сонні хвилі,
набери саме цього вітру 
в свої пожовклі від шмалі легені,
в загрубілі засмаглі руки частіше бери кама-сутру,
широкі свої кишені набий порошком веселим 
і скільки зможеш, скільки вивезеш, але нескореним!

25.08.2013 14.28
Я ще раз заведу годинник, 
поставлю таймер на добу, - 
і дихати, я цим повітрям 
не надихаюсь ніяк,
летять шалені дні, і хвилі шелестять,
і б"ються об моє каміння...
Пірну із головою 
з зарослої жовтавим мохом скелі,
де мариться мені лежачий лев,
його одвічний профіль, 
і все кам"яними очима -
в скляне море дивився він,
і сторожив, і бавався із горизонтом,
а на вухах його червоне мерехтіло в захід сонце,
лежала неспокійна тінь 
в його морських ногах,
сьогодні і про тебе нагадав 
його спокійний тон...
Усе цвіло, переливалось і світилося теплом,
невтомно змійка-стежка - догори,
нагнав веселий теплий вітер 
кольорових хвиль до берегів,
ловив, пив спрагло їхню піну, 
не міг напитися брунатний камінь...
Не зможу в схили ці байдуже 
подивитись хоча б колись,
І котиться життям мій дивний тріп,
лягай на хвилі зранку,
і з неймовірним серпневим світанком
місяць проводжай,
руками стисни і її не відпускай
 свою свободу, побутовий дикий драйв,
щоранку додавай його в ранковий чай, 
і буде легше...я задивлюсь хвилину в море,
його безмежну, широчезну велич,
там сотні тисяч мерехтливих іскор
блукали й посміхались на його поверхні,
світились, грались, тут-таки і жили,  
- із темної душі я викину пружини,
і посміхнуся в відповідь йому




Зеленаво-блакитні хвилі котяться...
Відчуваєш його відгук у дикому серці?
Відчуваєш, як стеляться плавно вони,
чорні водорості, плями по жовтому дні
роздавав Фіолент...

Від каміння крошився з вапняку 
жовтаво-сіруватий пісок, на босі ноги
осідав у вечори нестримної свободи.
Каміння маже піна, я бував на ньому,
безмежне горизонт закриє море,
накочувались вічно прибережні хвилі,
туманна непокорна їх блакить,
і блискіт сонця на воді в обіймах гір,
розламане й роздерте все кругом, 
а тут спокйіно...

на пригород упало божевілля,
із цих балконів видно цілий світ,
бо сіль укрила темну твою шкіру,
гірські покручені стежки 
з сухим скупим камінням камінням,
візьми собі у душу назавжди побільше їх!
І хмари - жодної в безкраїй синеві його,
а під ногами метрів 50 - розтерте рідке скло,
в якому плавав та губився теплий літній день...

25.08.2013, 12.30