Я ще раз заведу годинник,
поставлю таймер на добу, -
і дихати, я цим повітрям
не надихаюсь ніяк,
летять шалені дні, і хвилі шелестять,
і б"ються об моє каміння...
Пірну із головою
з зарослої жовтавим мохом скелі,
де мариться мені лежачий лев,
його одвічний профіль,
і все кам"яними очима -
в скляне море дивився він,
і сторожив, і бавався із горизонтом,
а на вухах його червоне мерехтіло в захід сонце,
лежала неспокійна тінь
в його морських ногах,
сьогодні і про тебе нагадав
його спокійний тон...
Усе цвіло, переливалось і світилося теплом,
невтомно змійка-стежка - догори,
нагнав веселий теплий вітер
кольорових хвиль до берегів,
ловив, пив спрагло їхню піну,
не міг напитися брунатний камінь...
Не зможу в схили ці байдуже
подивитись хоча б колись,
І котиться життям мій дивний тріп,
лягай на хвилі зранку,
і з неймовірним серпневим світанком
місяць проводжай,
руками стисни і її не відпускай
свою свободу, побутовий дикий драйв,
щоранку додавай його в ранковий чай,
і буде легше...я задивлюсь хвилину в море,
його безмежну, широчезну велич,
там сотні тисяч мерехтливих іскор
блукали й посміхались на його поверхні,
світились, грались, тут-таки і жили,
- із темної душі я викину пружини,
і посміхнуся в відповідь йому

Немає коментарів:
Дописати коментар